Постанова ВАСУ від 10.12.2014 року

Друк

Пошук

299

Переглядів

КОМЕНТАР від ресурсу "ПРОТОКОЛ":

Постанова

вищий адміністративний суд україни ( ВАСУ )

Історія справи

Державний герб України

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"10" грудня 2014 р. м. Київ К-31368/10

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

Амєліна С.Є. - головуючого,

Кобилянського М.Г.,

Тракало В.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за касаційною скаргою ОСОБА_4 на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 28 липня 2010 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 03 вересня 2010 року в справі за її позовом до Державної судової адміністрації України, Міністерства фінансів України, Державного казначейства України, апеляційного суду Луганської області про перерахунок розміру заробітної плати та стягнення заборгованості,

в с т а н о в и л а :

У квітні 2010 року позивач звернулася в суд з вказаним адміністративним позовом й зазначала, що в порушення вимог законодавства їй як судді апеляційного суду Луганської області не в повному обсязі виплачувалась заробітна плата, у зв'язку з чим просила суд визнати незаконною бездіяльність Міністерства фінансів України, Державної судової адміністрації України щодо недостатнього фінансування витрат на виплату заробітної плати та приведення її розміру у відповідність зі статтею 44 Закону України «Про статус суддів», зобов'язати апеляційний суд Луганської області провести з 01 січня 2010 року перерахунок розміру її заробітної плати у відповідність зі статтею 44 Закону України «Про статус суддів» та виплачувати її у визначеному законом розмірі, стягнути з Державної судової адміністрації України заборгованість за період з 01 червня 2005 року по 01 січня 2010 року по заробітній платі в сумі 244 198,85 грн., зобов'язати Міністерство фінансів України профінансувати вказані витрати на виплату заборгованості із заробітної плати з 01 червня 2005 року до 01 січня 2010 року, а з 01 січня 2010 року на виплату заробітної плати у розмірі, встановленому статтею 44 Закону України «Про статус суддів» та постанови Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2005 року № 865.

Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 28 липня 2010 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 03 вересня 2010 року, позов задоволено частково:

визнано незаконною бездіяльність апеляційного суду Луганської області щодо не проведення перерахунку заробітної плати ОСОБА_4 з 19 серпня 2009 року з урахуванням вимог постанови Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2005 року № 865 в редакції станом до 31 грудня 2005 року, та неподання до Державної судової адміністрації України змін до її посадового окладу із зазначенням розміру заробітної плати виходячи із 9,5 мінімальних заробітних плат, встановлених Законом на момент проведення виплат, а з 22 травня 2008 року надбавки за вислугу років у розмірі 30 відсотків від загальної суми щомісячного заробітку з урахуванням доплати за кваліфікаційний клас;

визнано незаконною бездіяльність Державної судової адміністрації України щодо неприйняття заходів з повного фінансування заробітної плати ОСОБА_4 з 19 серпня 2009 року з розрахунку посадового окладу в розмірі 9,5 мінімальних заробітних плат, встановлених Законом на момент проведення виплат, а з 22 травня 2008 року надбавки за вислугу років у розмірі 30 відсотків від загальної суми щомісячного заробітку з урахуванням доплати за кваліфікаційний клас;

визнано незаконною бездіяльність Міністерства фінансів України, щодо неприйняття заходів з повного фінансування заробітної плати з 19 серпня 2009 року з розрахунку посадового окладу в розмірі 9,5 мінімальних заробітних плат станом на момент проведення виплат, а з 22 травня 2008 року надбавки за вислугу років у розмірі 30 відсотків від загальної суми щомісячного заробітку з урахуванням доплати за кваліфікаційний клас;

зобов'язано апеляційний суд Луганської області провести перерахунок з 22 травня 2008 року надбавки за вислугу років у розмірі 30 відсотків від загальної суми щомісячного заробітку з урахуванням доплати за кваліфікаційний клас, а з 19 серпня 2009 року перерахунок заробітної плати, визначивши її розмір з урахуванням посадового окладу у розмірі 9,5 мінімальних заробітних плат, встановлених Законом на момент проведення виплат, після перерахунку здійснити виплату недоплачених сум з утриманням обов'язкових податків та зборів з одночасним поданням до Державної судової адміністрації України змін до посадового окладу;

зобов'язано Міністерство фінансів України профінансувати вказані виплати;

зобов'язано Державну судову адміністрацію України виділити апеляційному суду Луганської області з єдиного рахунку Державного бюджету України № 35213015004024, відкритого у Державному казначействі України МФО 820172, передбаченого на виконання рішень судів на користь суддів, кошти для проведення виплати недоплаченої з 22 травня 2008 року надбавки за вислугу років у розмірі 30 відсотків від загальної суми щомісячного заробітку з урахуванням доплати за кваліфікаційний клас, а з 19 серпня 2009 року заробітної плати, обчисленої з урахуванням посадового окладу, виходячи з 9,5 мінімальних заробітних плат, встановлених законом на момент проведених виплат з 19 серпня 2009 року з урахуванням раніше проведених виплат.

У касаційній скарзі позивач, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просила скасувати судові рішення в частині відмови в задоволенні позову і в цій частині ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_4 з 20 березня 2000 року працював на посаді судді апеляційного суду Луганської області, його заробітна плата до 01 січня 2006 року виплачувалася згідно із Законом України «Про статус суддів» з урахуванням відповідних постанов Кабінету Міністрів України.

Посадові оклади позивача з 01 січня 2006 року були встановлені постановою Кабінету Міністрів України «Про оплату праці суддів» від 03 вересня 2005 року № 865 та прив'язані до розміру мінімальної заробітної плати й встановлені на рівні 9,5 цих розмірів.

При цьому, після 01 січня 2006 року нарахування посадового окладу позивача здійснювалось з урахуванням постанови Кабінету Міністрів України «Питання оплати праці вищих посадових осіб України, окремих керівних працівників органів державної влади і органів місцевого самоврядування та суддів» від 21 грудня 2005 року №1243, якою визначено, що розміри посадових окладів встановлюються виходячи з розміру мінімальної заробітної плати 332 грн. і в подальшому при підвищенні мінімальної заробітної плати перерахунок не проводиться.

Надбавка за вислугу років позивачу у 2008 - 2009 роках виплачувалась в розмірі 30 відсотків від посадового окладу з урахуванням доплати за кваліфікаційний клас.

Вирішуючи спір суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що позивач мала право на отримання заробітної плати у відповідності зі статтею 44 Закону України «Про статус суддів» та постанови Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2005 року № 865 «Про оплату праці суддів» з часу набрання законної сили постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 травня 2008 року у справі №2/174, тобто з 19 серпня 2009 року, з урахуванням підвищення мінімальної заробітної плати. Також позивач мала право на отримання з 22 травня 2008 року (дня ухвалення Конституційним Судом України рішення від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008) надбавки за вислугу років в розмірі, передбаченому статтею 44 Закону України «Про статус суддів».

Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального й процесуального права, правової оцінки обставин у справі в межах доводів касаційної скарги колегія суддів приходить до висновку про те, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Відповідно до частини першої статті 44 Закону України «Про статус суддів» заробітна плата суддів складається з посадового окладу, премій, доплат за кваліфікаційні класи, надбавок за вислугу років та інших надбавок.

Частиною другою статті 44 Закону України «Про статус суддів» в редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин, було встановлено, що розміри посадових окладів суддів встановлюються у відсотковому відношенні до посадового окладу Голови Верховного Суду України і не можуть бути меншими від 50 відсотків його окладу. Посадовий оклад судді не може бути меншим від 80 відсотків посадового окладу голови суду, в якому працює суддя. Недотримання цього принципу є порушенням конституційного права суддів на отримання заробітної плати не нижче від визначеної законом та порушенням конституційних гарантій щодо незалежності та недоторканності суддів.

30 червня 2005 року Кабінет Міністрів України в межах своїх повноважень прийняв постанову № 513 «Про оплату праці Голови та заступників Голови Конституційного Суду України» та постанову № 514 «Про оплату праці Голови, першого заступника Голови та заступника Голови Верховного Суду України», якими з 01 червня 2005 року підвищив оклади, зокрема, Голові Конституційного Суду України та Голові Верховного Суду України. Постановою Кабінету Міністрів України 30 червня 2005 року №514 установлено, що посадовий оклад Голови Верховного Суду України становить 15 розмірів мінімальної заробітної плати.

Водночас, Кабінет Міністрів України не привів посадові оклади інших суддів у відповідність з вимогами статті 44 Закону України «Про статус суддів» з урахуванням підвищених посадових окладів Голови Конституційного Суду України та Голови Верховного Суду України.

Лише 03 вересня 2005 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 865 «Про оплату праці суддів», якою затверджено схеми посадових окладів керівників та суддів Конституційного Суду України, Верховного Суду України, вищих спеціалізованих судів, Апеляційного суду України, апеляційних та місцевих судів згідно з додатками 1-6, які розраховано виходячи з кратності до мінімальної заробітної плати, а також розміри надбавок до посадових окладів суддів за кваліфікаційні класи.

Однак при цьому Кабінет Міністрів України не усунув порушення вимог частини другої статті 44 Закону України «Про статус суддів» і не привів оклади суддів усіх судів України до встановленого цією нормою співвідношення, одночасно з окладами Голови Верховного Суду України та Голови Конституційного Суду України, оскільки надав постанові «Про оплату праці суддів» від 03 вересня 2005 року № 865 чинності не з 01 червня 2005 року, а з 01 січня 2006 року (пункт 5 постанови).

Внаслідок цього з 01 червня 2005 року до 01 січня 2006 року оклади суддів усіх судів України не відповідали вимогам статті 44 Закону України «Про статус суддів».

Постановою Вищого адміністративного суду України від 16 травня 2007 року у справі за позовом ОСОБА_5 до держави Україна в особі Кабінету Міністрів України, пункт 5 постанови Кабінету Міністрів України «Про оплату праці суддів» від 03 вересня 2005 року №865 визнано незаконним. Цією ж постановою суду допущено поворот виконання даної постанови Кабінету Міністрів України, визнано, що вона підлягає застосуванню одночасно з постановами Кабінету Міністрів України від 30 червня 2005 року № 513 і № 514 з питань оплати праці керівників судів, тобто з 01 червня 2005 року.

Застосовуючи постанову Кабінету Міністрів України «Про оплату праці суддів» від 03 вересня 2005 року № 865 в частині посадового окладу при визначенні розміру заробітку позивача слід враховувати і інші положення цих постанов.

Так, пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 30 червня 2005 року №514, крім розмірів посадових окладів, встановлено, що преміювання Голови, першого заступника Голови та заступника Голови Верховного Суду України здійснюється щомісяця в розмірі до 10 відсотків посадового окладу за фактично відпрацьований час; зазначеним посадовим особам надбавка за високі досягнення у праці або за виконання особливо важливої роботи, передбачена постановою Кабінету Міністрів України від 13 грудня 1999 року № 2288, не встановлюється, преміювання відповідно до зазначеної постанови не здійснюється.

Так, постановою Кабінету Міністрів України «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2005 року № 865» від 31 грудня 2005 року № 1310 пункт 5 постанови №865 був викладений у такій редакції: «ця постанова набирає чинності з дня втрати чинності Указів Президента України від 10 липня 1995 року № 584, від 19 вересня 1996 року № 856, від 5 березня 2002 року № 220, від 25 листопада 2002 року № 1061, статей 3 та 4 Указу Президента України від 11 грудня 2002 року № 1150, абзацу першого статті 1 Указу Президента України від 23 лютого 2002 року № 173 у частині встановлення надбавки суддям військових місцевих та військових апеляційних судів».

Зазначеними Указами Президента України встановлювались суддям різного роду надбавки за високі досягнення у праці або виконання особливо важливої роботи тощо, виплата матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань. Зазначені Укази Президента України втратили чинність з 1 січня 2006 року.

Таким чином, Кабінет Міністрів України з 01 червня 2005 року Голові та заступникам Голови Верховного Суду України, а з 01 січня 2006 року усім іншим суддям судів загальної юрисдикції не просто підвищив посадові оклади, а змінив систему і порядок оплати праці суддів, зазначивши, зокрема, у пункті 3 постанови №865, що у разі зменшення розміру заробітної плати окремих працівників у зв'язку з набранням чинності цієї постанови відповідним працівникам здійснюється виплата різниці між діючим на момент прийняття постанови та новим розміром заробітної плати. Тобто нові посадові оклади суддям можуть бути застосовані лише з одночасною втратою чинності зазначених Указів Президента України в частині оплати праці суддів.

Враховуючи викладене, заробітна плата суддів з 01 червня 2005 року повинна обчислюватись відповідно до положень нормативно-правових актів про оплату праці суддів, чинних з 01 січня 2006 року, а розміри заробітної плати суддів з 01 червня 2005 року - відповідати розмірам заробітної плати суддів, встановлених з 1 січня 2006 року, а тому підстав для перерахунку заробітної плати позивача немає.

Отже, суди першої та апеляційної інстанції прийшли до правильного висновку про відсутність порушення права позивача на належну заробітну плату за період з 01 червня по 31 грудня 2005 року.

Постановою Кабінету Міністрів України «Про оплату праці суддів» від 03 вересня 2005 року №865, яка набрала чинності з 01 січня 2006 року, було затверджено схеми посадових окладів керівників та суддів Конституційного Суду України, Верховного Суду України, вищих спеціалізованих судів, Апеляційного суду України, апеляційних та місцевих судів згідно з додатками 1-6, які розраховано виходячи з кратності до мінімальної заробітної плати, а також розміри надбавок до посадових окладів суддів за кваліфікаційні класи.

Постановою Кабінету Міністрів України «Питання оплати праці вищих посадових осіб України, окремих керівних працівників органів державної влади і органів місцевого самоврядування та суддів» від 21 грудня 2005 року № 1243 встановлено, що для вищих посадових осіб України, окремих керівних працівників органів державної влади і органів місцевого самоврядування та суддів, розміри посадових окладів яких визначаються залежно від кількості розмірів мінімальної заробітної плати, зокрема, згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2005 року № 865 та іншими нормативно-правовими актами, розміри посадових окладів встановлюються виходячи з розміру мінімальної заробітної плати 332 гривні і в подальшому при підвищенні мінімальної заробітної плати перерахунок не провадиться.

Постановою Кабінету Міністрів України від 31 грудня 2005 року № 1310 постанову Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2005 року № 865 доповнено пунктом 4-1, відповідно до положень якого розміри посадових окладів, передбачених цією постановою, встановлюються виходячи з розміру мінімальної заробітної плати 332 гривні і в подальшому при підвищенні мінімальної заробітної плати їх перерахунок не провадиться.

Постановою Печерського районного суду міста Києва від 19 березня 2007 року визнано протиправним та скасовано пункт 4-1 постанови Кабінету Міністрів України «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів» від 03 вересня 2005 року № 865.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 03 грудня 2007 року та ухвалою Вищого адміністративного суду України від 29 жовтня 2009 року постанову Печерського районного суду міста Києва від 19 березня 2007 року в частині визнання протиправним та скасування пункту 4-1 постанови Кабінету Міністрів України «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів» від 03 вересня 2005 року № 865 залишено без змін.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 травня 2008 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 19 серпня 2009 року, визнано незаконними постанови Кабінету Міністрів України «Про питання оплати праці вищих посадових осіб України, окремих керівних працівників органів державної влади і органів місцевого самоврядування та суддів» від 21 грудня 2005 року № 1243 в частині встановлення розміру посадового окладу суддям; пункт 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 р. № 865» від 31 грудня 2005 року № 1310 та пункт 4-1 постанови Кабінету Міністрів України «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів» від 03 вересня 2005 року № 865.

Постановою Вищого адміністративного суду України від 13 квітня 2011 року постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 травня 2008 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 19 серпня 2009 року скасовано, у задоволенні позову про визнання незаконними та скасування зазначених постанов Кабінету Міністрів України відмовлено.

Відповідно до положень частини 5 статті 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.

За правилами частини 1 статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України постанова або ухвала суду, яка набрала законної сили, є обов'язковою для осіб, які беруть участь у справі, а також для всіх органів, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України.

Враховуючи викладене, постанова Печерського районного суду міста Києва від 19 березня 2007 року була обов'язковою з 03 грудня 2007 року (дати набрання законної сили) до 01 січня 2012 року (дати втрати чинності скасованої постанови Кабміну), а постанова Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 травня 2008 року - з 19 серпня 2009 року (дати набрання законної сили) до 13 квітня 2011 року, дати її скасування постановою Вищого адміністративного суду України.

Проте постанова Печерського районного суду міста Києва від 19 березня 2007 року не може бути підставою для задоволення позовних вимог, оскільки нею визнано протиправним та скасовано лише пункт 4-1 постанови Кабінету Міністрів України «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів» від 03 вересня 2005 року № 865, відповідно до положень якого розміри посадових окладів, передбачених цією постановою, встановлюються виходячи з розміру мінімальної заробітної плати 332 гривні і в подальшому при підвищенні мінімальної заробітної плати їх перерахунок не провадиться.

Між тим, аналогічні обмеження були передбачені також постановою Кабінету Міністрів України «Питання оплати праці вищих посадових осіб України, окремих керівних працівників органів державної влади і органів місцевого самоврядування та суддів» від 21 грудня 2005 року № 1243, якою встановлено, що для вищих посадових осіб України, окремих керівних працівників органів державної влади і органів місцевого самоврядування та суддів, розміри посадових окладів яких визначаються залежно від кількості розмірів мінімальної заробітної плати, зокрема, згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2005 року № 865 та іншими нормативно-правовими актами, розміри посадових окладів встановлюються виходячи з розміру мінімальної заробітної плати 332 грн. і в подальшому при підвищенні мінімальної заробітної плати перерахунок не провадиться.

Постановою Печерського районного суду міста Києва від 19 березня 2007 року постанова Кабінету Міністрів України від 21 грудня 2005 року № 1243 незаконною та нечинною не визнавалась, а тому підлягала виконанню.

Пункт 4-1 постанови Кабінету Міністрів України «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів» від 03 вересня 2005 року № 865, постанова Кабінету Міністрів України від 21 грудня 2005 року № 1243 та пункт 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 р. № 865» від 31 грудня 2005 року № 1310 були визнані незаконними постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 травня 2008 року (набрала законної сили 19 серпня 2009 року).

Обов'язковому виконанню підлягає рішення суду, яке ухвалено відповідно до вимог Кодексу адміністративного судочинства України.

Згідно з положеннями статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України нормативно-правовий акт може бути визнаний адміністративним судом незаконним або таким, що не відповідає правовому акту вищої юридичної сили, між тим втрачає чинність він лише при умові наявності відповідного запису про це у резолютивній частині рішення суду про визнання такого нормативно-правового акту нечинним.

У резолютивній частині постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 травня 2008 року суд визнав незаконними постанови Кабінету Міністрів України «Про питання оплати праці вищих посадових осіб України, окремих керівних працівників органів державної влади і органів місцевого самоврядування та суддів» від 21 грудня 2005 року №1243 в частині встановлення розміру посадового окладу суддям; пункт 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 р. № 865» від 31 грудня 2005 року № 1310 та пункт 4-1 постанови Кабінету Міністрів України «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів» від 03 вересня 2005 року № 865.

Рішення про визнання зазначених нормативно-правових актів нечинними судом не ухвалювалось.

Відповідно до положень пункту 2 частини першої статті 168 Кодексу адміністративного судочинства України суд, що ухвалив судове рішення, може за заявою особи, яка брала участь у справі, чи з власної ініціативи прийняти додаткову постанову у випадку, якщо суд, вирішивши питання про право, не визначив способу виконання судового рішення.

Додаткова постанова у зазначеній справі судом не приймалась.

Отже, оскільки вказані положення постанов Кабінету Міністрів України, будучи визнані судом незаконними, нечинними не визнавались, тому підлягали виконанню.

У зв'язку з викладеним вимоги позивача про перерахунок заробітної плати та інших виплат на підставі постанови Печерського районного суду міста Києва від 19 березня 2007 року та постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 травня 2008 року задоволенню не підлягали.

Суди попередній інстанцій прийшли до помилкового висновку про порушення права позивача на належну заробітну плату з 19 серпня 2009 року.

Відповідно до частини четвертої статті 44 Закону України «Про статус суддів», чинного на час виникнення спірних правовідносин, суддям виплачується щомісячна надбавка за вислугу років у розмірах: при стажі роботи понад 3 роки - 10 відсотків, понад 5 років - 15, понад 10 років - 20, понад 15 років - 25, понад 20 років - 30, понад 25 років - 40 відсотків від загальної суми щомісячного заробітку з урахуванням доплати за кваліфікаційні класи.

Підпунктом «б» підпункту 2 пункту 61 розділу ІІ Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» змінено порядок нарахування надбавки за вислугу років та встановлено, що вказана надбавка розраховується у тих же відсотках, проте не від загальної суми щомісячного заробітку з урахуванням доплати за кваліфікаційні класи, а від посадового окладу з урахуванням доплати за кваліфікаційні класи.

Відповідно до пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України від 16 січня 2008 року № 19, якою затверджено зміни, що вносяться до постанови Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2005 року № 865, зазначену постанову було доповнено пунктом 2-2 такого змісту: «Суддям щомісяця виплачується надбавка за вислугу років у відсотках від посадового окладу з урахуванням надбавки за кваліфікаційний клас в таких розмірах: при стажі роботи понад три роки - 10 відсотків, понад п'ять років - 15, понад 10 років - 20, понад 15 років - 25, понад 20 років - 30, понад 25 років - 40 відсотків".

Рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року №10-рп/2008 положення підпункту «б» підпункту 2 пункту 61 розділу ІІ Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» визнані неконституційними з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення.

За правилами частини четвертої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.

Враховуючи викладене, перевагу мають положення частини четвертої статті 44 Закону України «Про статус суддів», чинного на час виникнення спірних правовідносин, над нормами постанов Кабінету Міністрів України в частині визначення бази обчислення надбавки за вислугу років.

Відповідно до підпункту1 пункту 2 розділу XII «Прикінцеві положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» в редакції Закону України «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України та деяких інших законодавчих актів України», визнано таким, що втратив чинність Закон України «Про статус суддів», крім статті 43, частин п'ятої - тринадцятої статті 44, які втрачають чинність з 01 січня 2011 року, та частин першої-четвертої статті 44, які втрачають чинність з 01 січня 2012 року.

Враховуючи викладене, перерахунок надбавки за вислугу років позивачеві має бути здійснений по 31 грудня 2011 року.

Аналогічна правова позиція з цього питання викладена в постанові Верховного Суду України від 17 червня 2014 року в адміністративній справі № 21-91а14.

Відповідно до статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

З огляду на наведене, керуючись статтями 222, 223, 229, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

п о с т а н о в и л а :

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.

Постанову Луганського окружного адміністративного суду від 28 липня 2010 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 03 вересня 2010 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити частково: зобов'язати апеляційний суд Луганської області перерахувати ОСОБА_4 надбавку за вислугу років у відповідності з положеннями частини четвертої статті 44 Закону України «Про статус суддів» у редакції, чинній на час існування спірних правовідносин, з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2011 року.

У задоволенні позовних вимог про визнання бездіяльності неправомірною та перерахунок заробітної плати з 19 серпня 2009 року відмовити.

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та оскарженню не підлягає.

Судді:С.Є. Амєлін /підпис/ М.Г. Кобилянський /підпис/ В.В. Тракало /підпис/

Популярні новини